<< Главная страница

КIТ У ЧОБОТЯХ



Категории Микола Хвильовий ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Отже, про глухе слово: Гапка — глухо, ми ïï не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо. А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або срiблом. ...А то буває гаптований захiд, буває схiд, це коли пiдводиться або лягає заграва. Гаптований — запашне слово, як буває лан у вереснi або трави в сiновалах — трави, коли йде з них дух бiля плавневоï осоки. Гапка — це глухо. Ми ïï: товариш Жучок. I личить. Ось вона. Це тип. Пам'ятає малюнки з дитинства — кiт у чоботях. Хоч i комiчний, але теплий та близький, як материна рука, як прозорий вечiр у червiнцях осенi. Звiдки ж прийшли отi Жучки, скiльки ïх? Це Жовтнева тайна. А пройшли вон и з краю в край нашу запашну червiнькову революцiю. Сьогоднi в степах кiнноти не чути, немає й кота в чоботях, зник десь на глухих дорогах республiки. Кiту чоботях — це муралi (мурашки) революцiï. Хочеться скласти гiмн цим сiреньким муралям, але, мабуть, це у мене не вийде, тому в душi васильковий сум. Про ïï одяг. Блуза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Все кольору хакi, без Ґудзикiв — щоб було просторо, вiльно дихати на всi легенi, на всi степи, на ввесь свiт! Пiд капелюшком голена голова — не для моди, а для походу, для простору. I нарештi — чоботи. Згадайте малюнок з дитячоï казки, i одразу все стане ясно. ...Зовнiшнiсть. Русява? Чорнява? Ясно — жучок. Очi — теж жучок. Коли на бузину впаде серпневий промiнь — то це i є ïï очi. Нiс — кирпатий, як голова вiд цвяшка. Я не хочу iдеалiзувати товариша Жучка. I хоч читач чекає тепер вiд кота в чоботях загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв — цього не буде. Товариш Жучок — це тiльки кiт у чоботях iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революцiï i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото... А яке — ви самi знаєте. ...А i зав'язки — розв'язки так вiд мене й не дочекаєтесь. Бо зав'язка — Жовтень, а розв'язка — соняшний вiк, i до нього йдемо. Iншоï розв'язки питайте в гiтарних поетiв. А я хочу скласти тiльки маленьку пiсню. II У цьому роздiлi розповiм про невеликий подвиг... Зи ма, хуга, буруни. Поïзд, залiзниця i безкiнечнi рейки в степ. На Кубань! На Кубань! Ми ïдемо на Кубань, бо вiримо в своï запаленi очi. З нами й Жучок, а чому — не знаю. Пишу лише уривок правди, а вся правда — то цiла революцiя. Всюди козаки, всюди бандити. Степ. Раптом: — Стоп! — Що таке? — Нема палива. У вагонах спiвають Ех, яблучко, хтось затягнув Ой на горi женцi жнуть. Його зупиняють: Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити — i так сумно. Раптом — крик: Козаки! Вискакують сотнi наганiв, браунiнгiв, гвинтiвок. Лаються — хто це панiку робить. Паровик одчепився i летить по паливо. Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки! Усмiхається: в ïхнiм селi були козаки. О, вона добре знає, що то — козаки. I чогось засмутнiла, замислилась. Паровик довго не приходив. Нарештi повернувся. I знову — у дикий та iнший степ, вiд станцiï до станцiï, вiд холодноï ночi до холодноï ночi. Палива нема. Трiщать станцiйнi паркани i обдираються вагони. ...Товариш Жучок дiстала палива. Випросила — видурила в якоïсь тiтки. У вагонi бiля пiчки товариш Жучок вчить, як залатати пропалену шинелю. Але каже: Нiчого дурня валяти. Думаєш, як приïдеш додому, то я з тобою буду i тепер панькатись? Дзуськи! Якби не так!.. На, ший! Вона нам обiд варить, вона наша куховарка — i тiльки. Вона безпартiйна, але вже має в торбинцi товстеньку книжку Что такое коммунизм? (без автора). Iнколи ми ïй кажемо, чи не можна б з нею пожирувати (порозважатися). Тодi чуємо: Дзуськи! Ми регочемося, бо знаємо, що не всiм дзуськи. У нас є молодий пареньок. Вiн теж кирпатенький. I ми вже бачили, як вiн обiймав ïï, i вона мовчала. ...Але вона нас конче дивувала, вона iнодi вживала таких слiв, вела такi промови, що ми лише роти роззявляли. Дехто, смiючись, питав, чи не скiнчила вона часом гiмназiï? Товариш Жучок тiльки реготала й казала, що гiмназiя для панiв. Безумовно, коли ми думали тiльки про ворога, вона ще про щось думала. Частенько, коли потяг зупинявся на станцiï на неопредєльонноє врємя, товариш Жучок, упоравшись бiля походноï кухнi, виходила з вагона невiдомо куди, i довго ïï не було. А вiдтiля вона приходила завжди в зажурi. Плакати! Плакати! Плакати! Гу-у! Гу-у! Бах! Бах! Схiд. Захiд. Пiвнiч. Пiвдень. Росiя. Украïна. Сибiр. Польща. Туркестан. Грузiя. Бiлорусiя. Азербайджан. Крим. Хiва. Бухара. Нiмцi, поляки, петлюрiвцi — ще, ще, ще... Колчак, Юденiч, Денiкiн — ще, ще, ще... Мiсяць, два, три, шiсть, двадцять!.. Мчалися мiсяцi. Минуло... не знаю скiльки. Може, це було вчора, а може, промайнуло двiстi лiт? I от — лiто, степове лiто бiля Днiпра. Це так чудово, так каламутно! Сидиш у степу i думаєш про тирсу (ковиль), яка таємно шелестить. ...Я приïхав. На третiй день одержую записку: Товарiщ, ви, кажется, прiєхалi єщо в пятнiцу. Предлагаю нємєдлєнно зарегiстрiроваться в ячєйкє. Кажу, що секретар, мабуть, жоха, iз старих партiйцiв. А товариш усмiхається, що, мовляв, записка — це дрiбницi, а от понюхаєш iще дискусiю. В печiнках вона уже сидить. Я пiшов у кiмнату ком'ячейки. Дивлюсь — щось знайоме. Та це ж кiт у чоботях!
— Вас, здається, товариш Жучок? — Так. — Ну, так ми з вами знайомi. Пам'ятаєте?.. Вона, звичайно все пам'ятає, але спочатку зареєструвала мiй партквиток, а потiм уже говорила. ... Ясно: минуло стiльки часу. Товариш Жучок дочитала — прочитала Что такое коммунизм? (без автора)... Издание N — го боевого участка рабоче — крестьянской Красной Армии. I тiльки. Все iнше — просто. Ходить кiт у чоботях по бур'янах революцiï, а не знає, що вiн секретар ком'ячейки, а узнає — й пише: Предлагаю зарегiстрiроваться... Я мабуть, i не здивувався, бо вже тодi кiт у чоботях був паходньïй Ленiн, i, треба сказати щиро, друге видання паходного Ленiна бувало iнодi таким суворим i жахним. Ось малюнок: Я завинив. У товариша Жучка очi драконом. Соромить, потiм забирає партквиток i пише: Товарiщ такой — то в таком — то мєсяцє пропустiл столько — то собранiй. Получiл виговор от секретаря ком'ячейкi с предупрєждєнiєм винєстi єго недiсцiплiнiрованность на обсуждєнiє обществен-ного мнєнiя партiï посредством партiйного суда на предмет перевода в кандiдати iлi окончательного iсключєнiя iз нашiх коммунiстiчєских рядов. Подпiсь. Точка. Коротко. Ясно. I трiшки того... нiяково. Все — як i тодi. На нiй — колiр хакi, величезнi чоботи не на ногу. Бузиновий погляд, бузиновий смiх i кирпатий носик. Бандити — лiсовики тривожили наш тил, з пiвдня насiдав розлютований, поранений ведмiдь. А от дискусiя (в печiнках сидить!). Хтось просить Азбуку комунiзма, хтось повторює три ознаки капiталiзму, хтось допитується, в якому роцi Тьєр розбив велику французьку комуну. Усi хвилюються, червонiють, бо не знають, але нiколи в цьому не зiзнаються. Ми говорили, ми плутались (з нами iнодi бувало навiть дурно). А все це називалося дискусiя. Вона рiшуче входила в роль педагога. А ми бiсились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на нашу бувшу кухарку, на сьогоднiшнього секретаря ком'ячейки — на кота в чоботях. ...Потiм вона бiгала, метушилась, збирала жiнок, улаштовувала жiночi зiбрання, де говорили про аборт, про кохання, про право куховарки. Кричали: — Геть сiм'ю! — Хай живе холоста женщина! А для плодючоï женщини казали: — Хай буде iнтернат, хай будуть спiльнi прачешнi й т. д. й т. iнш. — Товаришу Жучок, можна двох любити? — Це залежить вiд того, як ви знаєте iсторичний матерiалiзм. Я його погано знаю, а тому й воздержуюсь. Багато ще можна написати про товариша Жучка, але треба поспiшати на партзiбрання, бо там — Жучок № 2. Товариш Жучок, думаючи, що ми вже не побачимось, написала менi записку, щоб не гнiвався за дискусiю: Я знаю, у вас — самолюбство, але в нас — темнота. А поскiльки диктатура наша... Словом, ви мене розумiєте: нам треба за рiк — два — три вирости не на вершок, а на весь сажень. Побачились ми ще раз у порожнiй школi, в полiтвiддiлi. Люди спали по кутках, на столах. Хтось у кутку часто пiдшморгував носом i не давав спати. Це була товариш Жучок. Вона пiдiйшла до мене i запропонувала вийти. Трохи здивований, я вийшов i запитав: — Ви плакали? — Так! I засмiялась: — Менi трiшки соромно... знаєте... буває. I розказала. Виявляється, хоч вона i жучок, i кiт у чоботях, але i ïй буває сумно. Тодi менi кирпатий носик розказав, що ïй не 19, як ми думали, а цiлих 25 лiт, що в неï вже було байстря i це невеличке байстря — повiсив на лiхтарi козак. Це було на Далекiм Сходi, коли вона пiшла по дорозi за отрядом. Ато була козача помста. ... Я згадав снiговий степ. А втiм, це ще не дивно, що дитину повiсили: було ще й не таке. Я не збираюсь у вас викликати сльозу. А от маленький подвиг — без сумнiву. А чий? — — Ви подумайте. ... Товариш Жучок № 2, №3, №4, i не знаю, ще скiльки є. Товариша Жучок № 1 нема. Зник кiт у чоботях у глухих нетрях республiки, ходячи по бур'янах революцiï, носячи соняшну вагу й осушуючи болото... Ми назвали — — товариш Жучок. А iсторiя назве — — кiт у чоботях. Кiт у чоботях — тип. Точка. Коротко. Ясно. Все.

Метки ЛIТЕРАТУРА 1900-1930 РОКIВ, КIТ У ЧОБОТЯХ, МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
КIТ У ЧОБОТЯХ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация